Восьма планета від Сонця — і найдальша з усіх. Нептун ховається за мільярдами кілометрів від нас, і навіть телескоп не завжди розкриває всі його таємниці. Ця крижана велетень давно привертає увагу астрономів, бо поводиться зовсім не так, як решта планет Сонячної системи.
Загальні характеристики Нептуна
Маса Нептуна — приблизно у сімнадцять разів більша за земну. Діаметр планети сягає майже п’ятдесяти тисяч кілометрів. Вражає? Ще б пак.
Від Сонця Нептун відділяє відстань у чотири з половиною мільярда кілометрів. Один оберт навколо зірки займає у нього сто шістдесят п’ять земних років. Один рік на Нептуні — ціле людське покоління. Гравітація на поверхні планети лише трохи перевищує земну — якби там можна було стояти, ви б цього майже не відчули. Але ніякої твердої поверхні там немає. Взагалі нічого твердого під ногами.
Нептун належить до так званих крижаних гігантів. Його внутрішня будова складається з кам’яного ядра, яке оточує мантія з водяного льоду та аміаку під шаленим тиском. Зверху — густа атмосфера з водню та гелію з домішкою метану. Саме метан поглинає червоне світло і відбиває синє — тому планета така яскраво-синя на знімках.
Атмосфера та погода на Нептуні
Нептун — найвітряніша планета в усій Сонячній системі. Без жодних застережень. Швидкість вітрів там досягає двох тисяч кілометрів на годину. Для порівняння — найпотужніший ураган на Землі виглядає поруч із цим як легкий подих.
Зонд «Вояджер-2» зафіксував у атмосфері Нептуна величезний темний вихор, який отримав назву Велика Темна Пляма. Він був розміром із цілу Землю. Зник. Просто розчинився в атмосфері за кілька років — і ніхто не може точно пояснити чому. Нові вихори з’являються знову, але поводяться непередбачувано.
Температура у верхніх шарах атмосфери падає до мінус двохсот двадцяти градусів за Цельсієм. Холод абсолютний. Проте в глибині планети температура різко зростає — там може бути понад п’ять тисяч градусів. Такий контраст між поверхнею і надрами — одна з головних загадок Нептуна для сучасної науки.
Система супутників Нептуна
Нептун має чотирнадцять відомих супутників. Найбільший і найцікавіший — Тритон. Він рухається у зворотному напрямку відносно обертання планети. Унікальний випадок у Сонячній системі.
Тритон вважають захопленим об’єктом — тобто колись він був незалежним тілом у поясі Койпера, а Нептун просто «зловив» його своєю гравітацією. Поверхня Тритона вкрита азотним льодом, а температура там сягає мінус двохсот тридцяти п’яти градусів. Найхолодніше тверде тіло в Сонячній системі. Рекорд.
На Тритоні зафіксували активні гейзери, які викидають азотний газ на кілька кілометрів угору. Живий, активний світ — попри нелюдський холод. Гравітаційна взаємодія Тритона з Нептуном поступово уповільнює його орбіту, і через мільярди років він або зруйнується, або впаде на планету. Поки що він тримається.
Решта супутників Нептуна значно менші. Серед них виділяють кілька груп за характером орбіт. Ось що відомо про деякі з них:
- Протей — другий за розміром супутник, майже кулястий, темний як вугілля
- Нереїда має витягнуту орбіту і обертається навколо Нептуна дуже повільно — один оберт займає більше трьохсот шістдесяти земних днів
- Галатея та Деспіна — малі внутрішні супутники, що пасуть кільця планети своєю гравітацією
Усі ці тіла вивчені дуже слабко, бо жоден апарат після «Вояджера-2» до Нептуна ще не долетів. Дані скупі. Питань більше, ніж відповідей.
Кільця та структура планети
Нептун має кільця. Але не такі помітні, як у Сатурна. Вони темні, тонкі і нерівномірні — деякі ділянки щільніші за інші, і це виглядає дивно навіть на тлі інших планет-гігантів.
Головні кільця отримали власні назви: Адамс, Леверр’є, Галле. Кільце Адамс містить так звані дуги — ущільнені сегменти, які не розсіюються завдяки гравітаційному впливу малих супутників. Чому вони досі тримаються купи — питання відкрите.
Дослідження Нептуна космічними апаратами
Лише один апарат підлетів до Нептуна впритул. «Вояджер-2» здійснив прольот повз планету і передав перші детальні знімки. Більше нікого там не було. Жодного орбітального зонда, жодного посадкового модуля.
Відстань до Нептуна робить будь-яку місію надзвичайно складною. Сигнал від планети до Землі летить більше чотирьох годин. Туди й назад — майже дев’ять. Керувати апаратом у реальному часі неможливо. Тому кожна місія потребує абсолютно автономних систем і ретельно прорахованої траєкторії.
Наукові агентства обговорюють нові місії до Нептуна і Тритона. Розробляють концепції орбітальних зондів. Поки що це плани. Реалізація — справа не одного десятиліття. Але інтерес до планети зростає, бо крижані гіганти — найменш досліджений клас планет у нашій системі. Нептун чекає.