Є люди, про яких говорять «людина-легенда» — і одразу стає нудно. Бо легенда — це щось бронзове, на п’єдесталі, далеке. Ігор Сікорський — зовсім інша історія. Це людина, яка варила макарони на керосинці в ангарі для голодних офіцерів царської армії, а через двадцять років її вертольоти рятували президентів. Є тут певна іронія долі, погодьтеся.
Народився він у Києві в 1889 році, в родині психіатра — що, можливо, пояснює здатність спокійно дивитися на те, як твій власний літак розсипається в повітрі. Дитинство минало на Ярославовому Валу, 15, у батьківській садибі, де він пізніше збудує свій перший вертоліт — у дворі, серед київських каштанів. Пережив дві революції, більшовицький розстрільний список, злидні в еміграції та щонайменше три авіакатастрофи. І при цьому завжди — у діловому костюмі та сірому фетровому капелюсі.
Сон, який збувся через тридцять років
Мабуть, найдивовижніша історія в його біографії пов’язана не з технікою, а зі снами.
Йому було одинадцять років, коли приснився дивний і дуже чіткий сон. Він іде вузьким коридором, оббитим деревом. Заходить у розкішну каюту. За круглим вікном — хмари. Прокинувся з відчуттям, що побував десь справжньому.
Важко уявити, як це — пронести такий образ у пам’яті на тридцять років. Але саме так і сталося.
Під час випробувань чотиримоторної амфібії S-42 Сікорський зайшов на борт перевірити комфорт пасажирського салону — і зупинився. Той самий коридор. Та сама дерев’яна обробка. Та сама каюта з ілюмінатором. За склом — хмари. Кожна деталь інтер’єру збіглася з дитячим сновидінням. Він записав це у щоденнику — без коментарів, просто як факт. Для людини, яка вірила, що інтуїція має божественну природу, це було не дивиною. Це було підтвердженням.
П’ять тисяч доларів і два роялі
А тепер про гроші. Бо без цього контексту вся романтика авіації виглядає значно менш романтичною.
1923 рік. Нью-Йорк. Сікорський заснував авіакомпанію буквально в курнику на фермі свого друга. Колишні офіцери царської армії в ролі механіків і конструкторів. Грошей не вистачало навіть на їжу, і Ігор Іванович особисто готував на керосинці тушковане м’ясо з макаронами для всієї команди.
І тут з’являється Сергій Рахманінов.
Великий композитор прийшов на репетицію до знайомого, побачив цей ангар-курник, цих голодних інженерів, цього дивного киянина з кресленнями. Вийшов. Повернувся з чеком на п’ять тисяч доларів. «Я вірю у вас», — сказав він. Рахманінов став віце-президентом компанії — формально. Насправді він просто врятував американську вертолетну індустрію ще до того, як вона почалась.
До речі, перший серйозний заробіток прийшов теж несподівано. Літак S-29-A (буква «А» означала «American» — і не лише символічно: запчастин від «Іллі Муромця» в США дістати було неможливо, тож машина вся була з американських матеріалів) замовили не для пасажирських рейсів. Його найняли перевезти два рояля з Нью-Йорка до Вашингтона. Один із них отримала особисто Грейс Кулідж, дружина президента. Так починалась американська кар’єра генія вертикального польоту.
Капелюх як прилад
Ось деталь, яку мало хто знає.
Сікорський ніколи не піднімався в небо без свого сірого фетрового капелюха. Вважав його талісманом — це відомо. Але була й суто технічна причина: на випробуваннях перших вертольотів потік повітря від несучого гвинта був настільки потужним, що буквально впресовував капелюха в голову пілота. І Сікорський навчився читати цей тиск — визначати напрямок і силу повітряних потоків «на дотик», через шкіру голови. Капелюх був датчиком.
Серед пілотів його фірми ходила легенда: якщо вдягти капелюха Сікорського хоча б на кілька секунд перед польотом — у небі нічого поганого не станеться. Під час Корейської війни морські пілоти передавали цю легенду далі. Так фетровий капелюх конструктора став неофіційним оберегом цілого покоління льотчиків. Він завжди літав у діловому костюмі. Завжди з капелюхом. Як людина, що йде на важливу зустріч.
А ще він препарував стрекоз
Мене особисто найбільше вражає ось що: Сікорський побудував свій перший вертоліт у дворі на Ярославовому Валу, дослідивши перед цим десятки комах. Він препарував бабок і хрущів, щоб зрозуміти одне конкретне: яке співвідношення ваги тіла до площі крил забезпечує вертикальний зліт? Він шукав природний алгоритм — і знайшов. Просто знадобилось ще тридцять років і кілька революцій, щоб реалізувати.
А ще він був теологом. Справжнім, не номінальним. Написав кілька книжок — найвідоміша детально розбирає молитву «Отче наш» як філософський текст. На робочому столі в Коннектикуті завжди стояли поруч дві речі: ікона і модель того першого київського вертольота. «Я не створюю нове, — казав він, — я лише відкриваю закони, які Бог уже заклав у природу».
І зовсім дивна штука — це його відмова від патентів. Коли Сікорський розробив схему вертольота з одним несучим і одним рульовим гвинтом (яка сьогодні є стандартом для 95% вертольотів у світі), він не переслідував інших конструкторів за копіювання. Вважав, що рятування людських життів важливіше за комерційну монополію.
Проєкти, що не злетіли — і чому шкода
Між «Іллею Муромцем» і сучасними Black Hawk була ціла галерея сміливих ідей, які або випередили свій час, або просто виявились надто голосними.
Сікорський проєктував бізнес-джети ще в 1920-х — тільки у форматі амфібій. На базі S-38 він розробляв «плавучі штаби» з бібліотеками, кабінетами і міні-кухнями для заможних мандрівників. Перший бізнес-клас в авіації — тільки злітав з води.
У 1950-х він працював над конвертопланом S-57: вертоліт злітає вертикально, потім лопаті складаються всередину фюзеляжу і машина летить як реактивний літак. Технології не встигали за фантазією. А найгучнішим — буквально — був вертоліт із реактивними двигунами прямо на кінцях лопатей. Ідея геніальна: жодної важкої трансмісії, жодного рульового гвинта. Проблема одна — шум був такий, що машину чули за десятки кілометрів. Проєкт закрили. Де-не-де пишуть, що це був найгучніший літальний апарат в історії авіації.
Людина, що прожила всю авіацію
Він особисто спілкувався з братами Райт — першовідкривачами моторної авіації. І дожив до того, щоб побачити перших космонавтів. Між цими двома точками — менше шістдесяти років. Він прожив усю авіаційну епоху від першого польоту «етажерки» до виходу людини в космос. Не як спостерігач — як один із головних архітекторів цієї епохи.
Помер у 1972 році в Коннектикуті. Тихо, у своєму домі, у вісімдесят три роки. На столі — ікона і та сама модель першого вертольота з київського двору на Ярославовому Валу. Капелюха в кімнаті, мабуть, теж вистачало.