Є державні символи, які пояснюють себе самі. І є тризуб. Він такий простий, що здається — будь-який школяр знає, що це таке. Але варто копнути трохи глибше, і виявляється, що за цим лаконічним знаком ховається ціла детективна історія на тисячу років: з підробленими теоріями, забутими конкурентами, радянськими заборонами і математично вивіреними пропорціями.
Особистий підпис, якому понад тисячу років
Офіційно тризуб затвердили як державний герб УНР у лютому 1918 року. Але якщо хтось думає, що тоді його вигадали — він помиляється. Символу понад тисячу років, і найдавніші його сліди ведуть прямо до монет князя Володимира Великого.
Перше, що впадає в очі при вивченні тих монет — це не художня якість карбування. Це те, що тризуб там є особистим родовим знаком. Не гербом держави, не емблемою армії, а чимось на зразок сучасного підпису або фірмового штампу. Ним позначали все: монети, свинцеві печатки на договорах, і навіть давньоруську цеглу — плінфу — Десятинної церкви у Києві.
Про масштаб знахідок підручники зазвичай мовчать. Археологи досі знаходять фрагменти плінфи з особистим клеймом князя під час розкопок у центрі Києва. Знак ставили на сирій глині ще до випалювання — це було клеймо власності. Він означав: будівельні матеріали виготовлені в князівських майстернях і сплачені з його скарбниці. Не символ віри, не орнамент — звичайнісінька відмітка «чиє майно».
Кожен із Рюриковичів мав власну версію знака. У Святослава Ігоровича — батька Володимира — це був двозубець. Той самий, що зараз є основою емблеми Сил спеціальних операцій України (хтось у Міноборони явно знається на геральдиці). До речі, двозубець Святослава нерідко пов’язують із його легендарним кличем «Іду на ви!» — символ князя-воїна, який ніколи не нападав зненацька. Ярослав Мудрий додав до центрального зубця маленький хрестик — підкреслював відданість християнству. Святополк Окаянний використовував двозубець, де ліва гілка закінчувалась хрестом. Кожна варіація — не випадкова фантазія, а свідоме відгалуження від батьківського знака.
Сорок версій одного символу
Що саме зображує тризуб? Тут починається найцікавіше. Вчені не можуть домовитись уже більше ста років. Версій — понад сорок.
Найпоетичніша — теорія сокола Рарога. Згідно з нею, тризуб — це стилізоване зображення птаха, що пікірує на здобич. Рарог у слов’янській міфології вважався вісником богів і символом перемоги. Якщо перевернути тризуб «догори ногами» — він справді нагадує птаха з розпростертими крилами в момент атаки. Є версія скромніша: верхівка скіпетра, уособлення світської влади, нічого зайвого. Є богословська: Трійця — Отець, Син і Святий Дух. Дехто бачить якір — символ надії для держав з виходом до моря. Є навіть паралелі з грецькою буквою «псі» (Ψ): враховуючи вплив Візантії на Київську Русь, ця версія має право на існування.
І нарешті — зашифроване слово «Воля». Якщо уважно придивитися до вигинів центрального і бокових зубців, можна прочитати ці чотири літери. Це так звана народна етимологія: наукового підтвердження вона не має, проте давно стала частиною національного коду — і вже цим цікава. Версія набула особливої популярності у XX столітті як символ прагнення до незалежності. Збіг це чи задум — питання відкрите.
Конкурс, якого майже ніхто не пам’ятає
1918 рік. Щойно проголошена Українська Народна Республіка потребує герба. І тут розгортається сцена, гідна окремого фільму.
Михайло Грушевський пропонував зобразити золотий плуг на синьому тлі. Символ мирної праці, нічого войовничого. Красива ідея — особливо для країни, що тільки-но вийшла з кривавої війни. Чесно кажучи, важко уявити, як би виглядали наші документи і монети з плугом замість тризуба, якби ідея Грушевського перемогла.
Художник Георгій Нарбут уже в січні 1918-го зробив хід на випередження: намалював тризуб на першій купюрі в 100 карбованців. Тобто символ з’явився на грошах раніше, ніж його офіційно затвердили як герб. Нарбут фактично поставив усіх перед фактом.
Переміг проект художника Василя Кричевського, який взяв за основу саме знак князя Володимира. Аргумент був простий і переконливий: підкреслити пряму спадкоємність сучасної України від тієї давньої держави, центром якої був Київ. Москви на той час ще не існувало навіть як поселення.
Заборонений знак і «вила» підпільників
У радянський час тризуб офіційно заборонили. Він прирівнювався до антирадянської пропаганди.
Проте його продовжували використовувати підпільно. У 1940-х роках бійці УПА в польових умовах малювали спрощену версію: три вертикальні лінії, з’єднані знизу. Схоже на вила. Легко накреслити на папері або вишити на тканині. Це була вимушена конспірація — зберегти символіку там, де оригінальний герб міг коштувати життя.
Іронія долі в тому, що заборона лише зміцнила роль символу. У 1992 році тризуб повернувся на офіційному рівні.
Геометрія, яку ніхто не помічає
Сучасний ескіз малого герба, створений у 1992 році Андрієм Гречилом, Іваном Турецьким і Віталієм Мітченком, — це не просто малюнок. Це математично вивірена конструкція.
Співвідношення висоти до ширини, кути нахилу бокових елементів — усе прораховано з геометричною точністю. Фахівці з геральдики вважають його одним із найбільш збалансованих державних гербів у світі. Схожі речі говорять про японський прапор або канадський кленовий лист — мінімум деталей, максимум впізнаваності.
Є цікаве відлуння і в Середземномор’ї: зображення, вкрай схожі на тризуб, знаходять на старовинних підсвічниках і фресках у деяких храмах Італії та Греції. Пояснення просте — тісні культурні та торгові зв’язки Київської Русі з Візантією. Символ мандрував разом із купцями і священиками.
Малий герб, якому досі немає пари
Те, що ми бачимо на документах, монетах і будівлях — офіційно називається Малим Державним Гербом. Конституція передбачає існування також Великого Державного Герба. За роки незалежності проводилося кілька конкурсів на його ескіз. Жоден з них так і не був остаточно затверджений парламентом.
Дискусія про Великий герб у суспільстві практично вщухла: тризуб давно став абсолютним символом єдності — і, здається, питання доповнень просто перестало бути актуальним. Малий герб де-факто виконує всі функції державного символу вже понад тридцять років. Можливо, найдавніший і найлаконічніший знак справді не потребує доповнень.