Є люди, про яких важко писати нейтрально. Бернард Шоу — якраз такий випадок. Він одночасно тримав прижиттєву статую себе в саду і відмовлявся від Нобелівської премії. Захищав диктаторів і боровся за права жінок. Прожив 94 роки на яблуках і цукрі, впав з драбини під час обрізки дерев — і пішов саме через це. Геній? Безперечно. Але який дивний.
Людина, яка отримала і «Оскар», і Нобеля — і була незадоволена обома
До 2016 року Шоу залишався єдиною людиною в історії, яка тримала в руках і Нобелівську премію з літератури (1925), і статуетку «Оскар» (1939) — за найкращий сценарій до фільму «Пігмаліон». Потім підтягнувся Боб Ділан, але це вже інша історія.
Мало того, що він іронічно охрестив премію «рятувальним кругом, кинутим людині, яка вже давно доплила до берега», так ще й відмовився від чека на значну суму. Але не просто так: він попросив скерувати гроші на переклад шведської літератури англійською. Благородно? Можливо. Зухвало? Однозначно.
А коментар на десерт: «Можу пробачити Нобелю динаміт, але тільки диявол міг вигадати Нобелівську премію».
«Оскар» він отримав у 83 роки. Просто для контексту.
Хатинка, що крутиться, і дзвінок для дружини
Уявіть: сад, невелика дерев’яна хатинка на поворотному механізмі, і в ній — один із найвпливовіших драматургів XX століття. Шоу збудував цю конструкцію, щоб його не чіпали. Відвідувачі, прохачі, репортери — усі залишалися за порогом.
Хатинка оберталася слідом за сонцем. Буквально. Він просто повертав увесь павільйон, щоб світло завжди падало на робочий стіл під правильним кутом. Телефону там не було — тільки ручний дзвінок, щоб дружина могла попередити про обід.
Найкращий домашній офіс в історії літератури. І жодного Slack.
Вегетаріанець, боксер і серфер у 75 років
У 25 років Шоу відмовився від м’яса, алкоголю, кави і чаю. Назавжди. Лікар попередив, що він помре без м’яса. Шоу прожив ще пів століття після цього пророцтва і помер у 94. Лікар, схоже, не дожив.
Уявіть собі цей сюрреалізм: інтелектуал-худорляк у боксерських рукавичках лупцює суперника на рингу в середній вазі. Але саме так — Шоу займався боксом серйозно, виступав на змаганнях, а свій перший роман написав саме про цей спорт. Він вважав бокс найкращим тренуванням дисципліни розуму. Хто б міг подумати.
У 1932 році, у 75 років, під час візиту до Південної Африки він брав уроки серфінгу. Захоплювався велосипедом (часто падав) і аматорською фотографією. Їв яблука. Багато цукру. І жодного м’яса.
Алфавіт, вовна і ненависть до власного імені
Шоу терпіти не міг своє перше ім’я — Джордж. Вважав його надто буденним. Підписувався виключно «Бернард Шоу» або «Б. Ш.». Назвати його Джорджем означало гарантовано зіпсувати стосунки — це підтверджують усі, хто намагався.
Він заповів частину статку на розробку нового «шовіанського алфавіту» — з мінімум 40 буквами, де кожній фонемі відповідав би один символ. Він мріяв позбутися абсурдних англійських написань на кшталт knight, де половина букв існує лише для краси. Алфавіт справді розробили після його смерті. Використовували недовго, але він існує.
Окремо — одяг. Виключно костюми з нефарбованої вовни від компанії Jaeger, бо шкіра мусить «дихати». В’язані туфлі. Вовняна білизна цілий рік. Навіть спав у ній. Для вікторіанського джентльмена — майже скандал.
І так — у своєму саду він поставив статую себе. Розмовляв із нею. Перевіряв нові репліки для п’єс на «кам’яному Шоу». Нормально.
Обід зі Сталіним і викинута їжа на кордоні
Ось тут починається найнеоднозначніша сторінка. У 1931 році Шоу відвідав СРСР. Це був час, коли в Україні вже починався голод, що невдовзі забере мільйони життів.
На польсько-радянському кордоні він демонстративно викинув усі запаси їжі у вікно потяга із поясненням: «У країні переможного соціалізму голоду бути не може!» Повернувшись до Лондона, публічно висміював повідомлення про Голодомор, називаючи їх брехливою пропагандою. Обідав із вищим керівництвом країни і писав, що ніколи в житті так смачно не їв, як у Москві — саме тоді, коли мільйони людей в Україні вмирали з голоду.
Тут вже не спишеш на старечу наївність — це була свідома поза.
Шоу захищав права жінок, виступав за соціальну справедливість і все життя критикував лицемірство. Але в одному з найважливіших моральних тестів свого часу він провалився з тріском.
Смерть під час обрізки дерев
У 94 роки Шоу виліз на драбину в саду, щоб підрізати гілки. Впав. Зламав стегно. Коли лікарі запропонували операцію, він відповів: «У моєму віці операція — це просто спосіб познайомитися з патологоанатомом трохи раніше за розкладом».
Від ускладнень він і помер. Активний до останнього.
Чи можна любити Шоу, знаючи все це?
Він написав понад 60 п’єс, які змінили англомовний театр. Збудував хатинку, що крутиться. Серфив у 75. Відмовився від Нобелівської премії — і все одно взяв «Оскар». Виставив у саду власну статую і розмовляв із нею.
А ще дивився в інший бік, поки горіла Україна.
Питання не в тому, чи варто читати його п’єси. Питання в тому, що ми взагалі робимо з генієм, який виявився настільки людським у найгіршому сенсі цього слова.