За п’ять кілометрів від Дубна, поміж полів Рівненщини, стоїть щось схоже на декорації до фільму-постапокаліпсису. Не руїна в звичайному розумінні — не те, що зруйнували. Те, що просто залишили. Тараканівський форт (він же Дубенський) з кінця XIX століття стоїть і дивиться у небо порожніми арками, поки борщевик Сосновського — досить-таки агресивна рослина, висотою з людину — методично захоплює те, що не взяла жодна армія. Влітку крізь його зарості до воріт практично не продертися.
Це місце рідко потрапляє до туристичних маршрутів на кшталт «ТОП-10 замків». І, чесно кажучи, добре що не потрапляє.
Шістдесят шість мільйонів і жоден постріл у відповідь
Будівництво розпочали в кінці XIX століття. Задача була конкретною: захистити залізничну лінію Київ — Львів, яка для Російської імперії мала стратегічне значення. На проєкт виділили суму, яка у тодішніх реаліях звучала майже непристойно, — близько 66 мільйонів царських рублів. Це число часто фігурує в різних джерелах, хоча деякі сучасні дослідники уточнюють, що сума могла стосуватися всієї системи укріплень у регіоні, а не лише одного форту. Але навіть як легенда — вражає.
Новаторство було не лише в ціні, а й у матеріалах. Поки сусіди будували по-старому, тут експериментували з бетоном — тоді ще справжньою технологічною новинкою. Його комбінували з високоякісною цеглою так, що стіни витримували влучення тогочасної артилерії практично без наслідків. Форт зводили як непробивний щит.
Самодостатність стала фірмовою ознакою проєкту. Новаторство у матеріалах доповнили новаторством в автономності. У 1899 році тут установили власну електростанцію — одну з перших у всьому регіоні. Не просто «лампочку», а повноцінну керосинову електростанцію, яка освітлювала підземні коридори та казармові приміщення. Для солдатів, які все своє свідоме життя орієнтувалися на гасові лампи, це було приблизно як сьогодні побачити квантовий комп’ютер у сільській школі.
У 1900 році форт перетворили на склад. Потім — на тюрму.
Підземне місто на 800 осіб
Те, що туристи бачать з поверхні, — верхівка айсберга. Справжній форт живе під землею.
Гарнізон із восьмисот осіб міг тут існувати у повній ізоляції — тижнями, місяцями — без жодної необхідності виходити назовні. Чому? Бо всередині було геть усе. Хлібопекарня з власною піччю. Прачечня. Шпиталь і морг — поряд, бо смерть під землею теж була закладена у штатний розпис. Церква, де служби тривали навіть під час потенційного обстрілу.
Влітку 2025 року в Національному музеї історії України пройшла масштабна лекція-дискусія військового історика Андрія Швачка. Тоді оприлюднили рідкісні креслення, і серед них — підтвердження того, що всередині форту існували три артезіанські свердловини. Тобто з водою не було жодних проблем взагалі. Форт їв, спав, молився і вмирав — і нікуди не виходив. На валах стояли важкі 152-мм гармати зразка 1877 року, які могли простріляти місцевість на кілометри довкола.
Ця деталь про свердловини, до речі, не надто відома навіть серед любителів воєнної історії. Форт не просто ховався під землею — він ще й пив із неї.
Як штурмувати власну фортецю
Ось де іронія набуває справді класичного вигляду.
Першу світову форт зустрів у статусі складу. Коли ситуація загострилась, росіяни оцінили ефективність споруди і… відступили, лишивши її практично без бою. Вирішили — застаріла, захищати немає сенсу. Форт зайняли австрійці.
Потім розпочався Брусиловський прорив. 1916 рік. І раптово з’ясувалося: форт дуже навіть потрібен. Тільки тепер у ньому сидить противник. Далі відбувається те, що будь-який сценарист назвав би надуманим: російська армія штурмує власну фортецю, яку сама ж спроєктувала, збудувала і знала до останнього вентиляційного отвору.
Найкривавіші бої за Тараканівський форт — проти власного ж дітища.
Саме тоді, за місцевими переказами, в бетонних пастках загинули австрійські солдати, чиї неупокоєні душі досі «чують» у підземних переходах. Легенда чи ні — але атмосфера всередині дійсно така, що уява починає працювати без дозволу.
Клітка Фарадея, годинники і замуровані таємниці
Перше, що дивує непідготованого відвідувача — мобільний зв’язок зникає одразу. Зовсім. У 2025 році дослідники-аномальники зафіксували, що це не містика, а фізика: ромбоподібна форма форту в поєднанні з високим вмістом металу в залишках конструкцій створює ефект клітки Фарадея. Електромагнітне поле всередині справді нестабільне. Електронні компаси брешуть.
Друге — чутки про механічні годинники, які в глибині тунелів зупиняються або починають іти назад. Ефект клітки цілком пояснює сучасну електроніку. З механікою все складніше.
Третє — найтемніший шар легенд. Під час Другої світової, за однією з версій, підземелля форту використовували для секретних розробок. Відступаючи, нижні яруси замінували і залили бетоном. Ці рівні й досі не досліджені — просто тому що туди фізично неможливо дістатися. Диггери регулярно знаходять замуровані проходи невідомого призначення, і кожен раз питання лишається відкритим: куди вели ці ходи?
Окремою темою стоїть гіпотеза про стратегічний тунель під залізничним полотном — той, що нібито веде до Дубенського замку. Офіційного підтвердження немає. Але замуровані проходи знаходять достатньо регулярно, щоб легенда не вмирала.
«Джура Королевич», ігри і стіна з іменами
У 2025 році форт несподівано став кіноплощадкою. Українське фентезі «Джура Королевич», яке активно представляли на «Киновілні 2025», знімалося частково саме тут. Ті, хто бачив трейлер, впізнають характерний наліт цвілі на стінах — декоратори вирішили нічого не змінювати, бо реальність виявилася похмурішою за будь-який реквізит.
Паралельно студія Vostok Games — та, що виросла з команди S.T.A.L.K.E.R. — офіційно використала форт як прототип для ігрових локацій. Розробники детально сканували текстури цегли і бетону, щоб перенести атмосферу в цифровий простір. Вийшло, кажуть, переконливо. Що в принципі не дивно: форт і сам виглядає як локація з гри.
На одній із внутрішніх стін за останні роки з’явився неофіційний список людей, які пішли в лабіринти і не повернулися. Переважно це трагедії другої половини XX століття: вентиляційні шахти, замасковані рослинністю, необережні одинаки. Місцеві перетворили цю стіну на місце паломництва. Історики пояснюють. Місцеві — вірять.
Органічна руїна, яку ніхто не рятує
На початок 2026 року статус форту незмінний: аварійна пам’ятка. Реставрація не починалася. Архітектори вже використовують спеціальний термін — «органічна руїна»: це коли дерева і мох стають частиною несучої конструкції стін, а не просто декором занепаду. Природа методично доточує те, що людина залишила.
Зовнішні рови і центральний дворик лишаються найбезпечнішими місцями. Казематн — тільки з потужним ліхтарем, бо світло телефону там буквально тоне в темряві, і не на самоті. Деякі колодязі замасковані сміттям і рослинністю так, що їх не видно, доки не стоїш над краєм. Знайти форт зазвичай пропонують через трасу М-06 і прив’язку до самого села Тараканів — без орієнтира на Дубно навігатори часом ведуть кудись не туди.
Бетон стоїть. Питання лишається
Тараканівський форт не виконав жодної функції, для якої будувався. Не зупинив наступу. Не захистив залізниці. Не виправдав тих мільйонів у прямому воєнному сенсі. Зате став складом, тюрмою, локацією для фентезі, прототипом для відеогри і місцем, куди люди йдуть — і не всі повертаються.
Поки борщевик Сосновського продовжує відвойовувати периметр, а дослідники сперечаються про замуровані нижні яруси, форт стоїть і чекає. На що саме — відповіді поки немає.