Якщо Сонячна система — це школа, Сатурн сидить у кутку, носить дивний капелюх і час від часу витягує з кишені алмази. Буквально. Але про це згодом.
Сатурн — не просто “та планета з кільцями”. Місяці тут виглядають як пельмені, шторми живуть мільйони років, а дощ складається з коштовного каміння.
Шестикутник, якого не повинно існувати
На північному полюсі Сатурна вже мільйони років вирує шторм. Це саме по собі не дивно. Дивно те, що він має ідеально правильну шестикутну форму, де кожна зі сторін більша за діаметр Землі.
Геометрично бездоганна фігура. В атмосфері газового гіганта.
Лабораторні експерименти показують, що подібні форми можуть виникати в рідинах, коли потоки обертаються з різною швидкістю. Але одна справа — акваріум, і зовсім інша — атмосферний шторм розміром із кілька Земель. Вчені сперечаються десятиліттями. Шторм не звертає на це жодної уваги.
Каблучки, які зникнуть
Перший момент, про який підручники кажуть мимохідь: кільця Сатурна тимчасові.
Вони складаються переважно з водяного льоду, і цей лід постійно “осипається” на планету під дією гравітації та магнітного поля. За розрахунками вчених, через 50–100 мільйонів років від кілець не залишиться майже нічого.
Другий момент, про який не думаєш одразу: динозаври вимерли 66 мільйонів років тому. Якби вони вижили і дивились у небо ще якийсь час, теж бачили б кільця. Просто трохи більші.
Третє, що варто усвідомити: людство спостерігає Сатурн в унікальний космічний момент. Ще якихось кілька мільярдів років — і наступні цивілізації бачитимуть зовсім іншу планету.
Планета, яка не тоне
Середня щільність Сатурна менша за щільність води. Якби знайшовся океан достатнього розміру, щоб “посадити” туди планету, вона б просто плавала на поверхні.
Чому так? Сатурн складається переважно з водню і гелію. Жодного масивного твердого ядра, яке тягнуло б донизу. Просто велика пухнаста куля стисненого газу з кам’яно-металевим серцем десь у глибині — серцем, до якого людство не дістанеться ніколи.
Ця планета важить 95 земних мас. І при цьому плавала б на воді. Фізика інколи жартує.
Мешканці з дивними обличчями
По-перше, у Сатурна 146 офіційно визнаних супутників. Рекорд Сонячної системи, хоч Юпітер і наздоганяє.
По-друге, деякі з них виглядають так, ніби фізика просто перестала намагатися.
По-третє — ось найяскравіші з цього зоопарку.
Пан схожий на пельмень або літаючу тарілку. Горб навколо екватора виник тому, що супутник буквально збирав на себе лід із кілець під час руху орбітою. Коли перший знімок Пана потрапив до мережі у 2017 році, частина глядачів була впевнена, що це монтаж.
Мімас — це “Зірка смерті” зі “Зоряних воєн” у реальному житті. Кратер Гершель на його поверхні такий величезний відносно розміру супутника, що Лукас міг би судитися з природою за плагіат. Вояджер сфотографував Мімас у 1980 році. Фільм вийшов у 1977-му. Хтось явно підглядав.
Япет виглядає як символ інь-ян. Одне півкуля темна як смола, інше — біле як сніг. Досі точно невідомо, чому.
Там ймовірно йдуть алмазні дощі
За розрахунками вчених, в глибоких шарах атмосфери Сатурна відбувається щось схоже на найдорожчий природний процес у Всесвіті.
Блискавки розщеплюють метан. З нього утворюється сажа, яка під колосальним тиском перетворюється спочатку на графіт, а потім на справжні алмази — розміром до сантиметра. Вони падають крізь атмосферу вниз. А в глибинах, де тиск уже нестерпний, плавляться і перетворюються на рідке вуглецеве море.
Алмази, яких ніхто ніколи не побачить. Дощ коштовностей у надрах газового гіганта, де немає нікого, хто міг би їх підібрати.
Звуки з іншого світу
Апарати “Кассіні” і “Вояджер” зафіксували потужне радіовипромінювання Сатурна. Джерело — полярні сяйва в атмосфері. Якщо перевести ці сигнали в чутний діапазон, виходить щось схоже на виття вітру у порожньому будинку.
Сатурн “говорить” постійно. Просто в діапазоні, якого людське вухо не чує.
Кожні 30 земних років на планеті розгоряється Велика біла пляма. Гігантський шторм, видимий у звичайний телескоп із Землі. Блискавки в ньому в 10 000 разів потужніші за земні. Він оперізує всю планету. Потім зникає. Потім повертається. Пунктуальний апокаліпсис за розкладом.
Місяць, де є море — але не варто купатись
Титан — єдиний супутник у Сонячній системі з щільною атмосферою. І єдиний об’єкт, крім Землі, де є ріки, озера й моря. Справжні, з берегами і течіями.
Тільки наповнені вони рідким метаном і етаном. Температура поверхні — мінус 180 градусів. Небо помаранчеве від вуглеводневого смогу. Сонце звідти виглядає як тьмяна цятка.
Для вчених Титан — це машина часу. Це Земля у підлітковому віці, застигла в метановому льоді. Саме тому апарат Dragonfly, запланований NASA, летить туди вже зараз.
А ще є Енцелад — крихітний, але принципово важливий. З його південного полюса б’ють гейзери солоної води прямо в космос. Під кригою — рідкий океан. Частина цієї води замерзає й формує одне із зовнішніх кілець Сатурна. Приливний розігрів від гравітації самого Сатурна підтримує цей океан рідким мільярди років. Астробіологи вже будують черги, щоб туди дістатися.
Два супутники, які не вміють зіштовхуватись
Янус і Епіметей ділять практично одну орбіту навколо Сатурна.
Кожні чотири роки вони зближуються. Гравітація між ними не дає зіткнутися — замість цього супутники обмінюються орбітами. Той, що був ближчим до Сатурна, стає дальшим. І навпаки. Потім знову.
Ідеальний гравітаційний танець. Мільярди років. Жодної помилки. Без глядачів.
Планета, яка грає не за правилами
Магнітне поле Сатурна майже ідеально збігається з віссю його обертання. Це аномалія. У Землі полюси відхилені. У Юпітера теж. Сатурн порушує правило, яке мало б бути універсальним, і фізики досі не мають повного пояснення.
Додайте до цього сплющену форму: екваторіальний радіус більший за полярний на 10 відсотків — наслідок шаленої швидкості обертання. Повна доба на Сатурні триває лише 10,5 годин. Планета крутиться так швидко, що буквально “розповзається” в сторони.
У 2017 році апарат “Кассіні” навмисно увійшов в атмосферу Сатурна і згорів. Це був запланований кінець місії — щоб не забруднити супутники, які можуть мати власне життя. Перед загибеллю він передав дані, які вчені розбирають досі. І чим далі вони розбирають, тим довший стає список питань, на які поки що немає відповіді.