Є люди, про яких знаєш рівно одну річ — і вона нудна. Куліш у шкільній програмі: автор «Чорної ради», придумав якусь там абетку, далі іди читати Франка. Бронзова статуя в коридорі. Ніхто особливо не розглядає.
А насправді це людина, яка за одне життя встигла написати перший український історичний роман, перекласти Шекспіра, відновити рукопис Біблії після пожежі — вже за 60, з пам’яті — посваритися з половиною українського інтелектуального світу, закохатися в чужу дружину, піти жити на хутір і пахати там землю, пишаючись мозолями більше, ніж виданими книжками. І при цьому листуватися з провідними інтелектуалами Європи. Просто так, між ділом.
Як він переписав алфавіт — і потім посперечався із самим собою
«Кулішівка» з’явилася в 1856 році і відразу роздратувала всіх.
Куліш рішуче впорядкував вживання «і» та відмовився від церковнослов’янських літер — того архаїчного мотлоху, який тягнувся ще з часів Київської Русі. Його логіка була жорсткою: письмо мусить відображати живу мову, а не бути пам’яткою мертвій традиції. Звучить як очевидність. Тоді це був скандал.
«Кулішівка» не стала хітом миттєво. Навпаки — над нею підсміювалися навіть свої. Знадобилися десятиліття і заборони Емського указу, щоб стало зрозуміло: Куліш створив не просто абетку, а кордон, який неможливо розмити.
Царські укази заборонили «кулішівку» саме тому, що вона занадто чітко відмежовувала українську від російської. Якщо алфавіт виглядає інакше — це вже інша мова. Це вже інший народ.
А от чого майже ніхто не згадує: під кінець життя сам Куліш переглянув деякі власні реформи. Сперечався із своєю спадщиною. Людина, яка переписала алфавіт, не могла не переписати і самої себе — це було б нелогічно.
Шекспір, Біблія і пожежа на Мотронівці
Куліш переклав 13 п’єс Шекспіра. Гете, Байрон, Гейне — теж. Але справжнім проєктом його життя був повний переклад Біблії — перший в історії на сучасну українську мову, у співавторстві з Іваном Пулюєм і Іваном Нечуєм-Левицьким.
Рукопис згорів.
На хуторі Мотронівка сталася пожежа, і роки праці перетворилися на попіл. Куліш на той момент мав вже за 60. Він узяв чернетки, що вціліли, і почав відновлювати текст по пам’яті.
Він закінчив.
Переклад Біблії — це не релігійний ритуал і не академічна вправа. Це був аргумент. Доказ того, що українська мова здатна нести сакральний текст, що вона не «мова для кухні», як тоді любили казати в петербурзьких салонах. Куліш відповів на це не статтею і не промовою, а кількома тисячами сторінок перекладу.
До речі: «Дон Кіхота» він теж перекладав. З іспанської оригіналу. В Україні XIX століття це було настільки рідкісним явищем, що про нього навіть не дуже говорили — просто не вкладалося в голові. Переклад залишився незавершеним через його смерть, але перші 14 розділів вийшли посмертно.
Шевченко на весіллі, арешт через чотири місяці
На весіллі Куліша й Олександри Білозерської свідком стояв Тарас Шевченко. Ось так, просто факт.
Між Кулішем і Шевченком були дивні стосунки — щире захоплення і постійне підкреслене незгода. Куліш вважав, що українська література мусить бути більш європейською, більш аристократичною. Шевченківська «мужицька» стилістика його дратувала, хоч він і визнавав генія. Вони дружили, сперечалися, зберігали листи один одного.
Через чотири місяці після весілля Куліша заарештували — по справі Кирило-Мефодіївського братства, того самого, куди входив і Шевченко. Заслання в Тулу. Олександра поїхала з ним. Грошей не було зовсім. Вона поїхала.
Олександра, до речі, стала письменницею Ганною Барвінок — псевдонім придумав Куліш. Він редагував її тексти і вважав, що її жіночий погляд на народний побут — явище в літературі унікальне. Це не було покровительством. Це була справжня думка.
Хоча ідеальним чоловіком Куліш, звісно, не був. Його захоплення Марко Вовчок — Марією Вілінською — мало не зруйнувало шлюб. Він закохувався легко і болісно, і кожного разу це позначалося і на текстах, і на стосунках із колегами. Розрив з Марко Вовчок закінчився літературним суперництвом, що тягнулося роками.
Хутір, мозолі й листи до Європи
У певний момент Куліш просто пішов із міського інтелектуального середовища. Не з демонстративними заявами — тихо оселився на Мотронівці і почав пахати землю.
Не «займатися господарством», як пишуть у підручниках. Саме пахати. Сам. У простому одязі. Він пишався своїми мозолями — і говорив про це прямо, що виглядало дивно для людини, яка щойно перекладала Гейне.
«Хутірство» в його розумінні — це не романтична втеча на природу. Це була цілісна філософія: справжня українська культура може вижити лише в тиші сільського ритму, поза міськими модами та імперськими ієрархіями. Міста він вважав середовищем, яке роз’їдає ідентичність.
При цьому він листувався з провідними інтелектуалами Європи. Регулярно. Ніякої суперечності тут Куліш не бачив — власне, це й було проблемою: він рідко бачив суперечності там, де їх бачили всі навколо.
Гоголь, культ і незручне сусідство
Куліш написав першу повну біографію Миколи Гоголя і підготував шеститомне зібрання його творів. Це колосальна праця, яку досі цінують дослідники.
І при цьому постійно дорікав Гоголю — що той відірвався від коренів, зрадив українське походження, пішов у петербурзьку літературу і там розчинився. Куліш вважав своєю місією повернути Гоголя в контекст української культури, перепрочитати його як українського автора.
Проблема в тому, що чим більше він занурювався в Гоголя, тим більше відчував це «сусідство геніїв» як особистий тягар. Куліш зробив Гоголя значнішим — і водночас завжди залишався в його тіні.
Людина, яка сама постійно коливалася між ідентичностями і позиціями, засуджувала іншу людину за точно таку саму розірваність. Це або сліпа пляма, або свідома проекція. Мабуть, і те, й інше.
«Чорна рада» і трюк із двома мовами
Перший укра їнський історичний роман писався 14 років.
Куліш видав «Чорну раду» одразу в двох версіях — українською і російською. Свідомо. Щоб охопити максимально широку аудиторію і дати читачам по всій імперії дотик до козацької історії. Орієнтир — Вальтер Скотт, чиї романи тоді читала вся Європа. Якщо хочеш, щоб тебе сприйняли серйозно, працюй у жанрі, який вже сприймають серйозно.
Маркетинг XIX століття. Цілком робочий.
«Чорна рада» вийшла. Її читали, про неї сперечалися. А Куліш уже думав про наступне.
Іван Пулюй і українська мова в лабораторії
Іван Пулюй — фізик, першовідкривач Х-променів (так, деякі дослідники вважають, що він зробив це до Рентгена). Він був другом і співавтором Куліша по перекладу Біблії. Їхня спільна ідея виглядала тоді дико: українська мова має звучати не лише в піснях про кохання, а й у наукових текстах. Вони займалися термінологією, адаптували складні поняття, шукали українські відповідники для концептів, яких у мові просто не існувало.
Зараз це здається природним. 1880-ті — це була революція, і далеко не всі вважали її потрібною. Куліш не дожив до того, щоб побачити результати. Він помер, не закінчивши «Дон Кіхота», не побачивши повної Біблії надрукованою так, як планував, не дочекавшись школи і преси, про які писав усе своє життя. Він мчав до горизонту — і, здається, прекрасно знав, що горизонт не наближається. Але й не зупинявся.