Є письменники, про яких усе відомо. Є ті, про яких не відомо нічого. А є Микола Васильович Гоголь — і з ним зовсім інша історія. Здається, чим більше копаєш, тим дивнішим він стає. Не «геніальним і загадковим» у банальному сенсі, а по-справжньому дивним. Таким, що міг стояти перед дзеркалом годину, зав’язуючи хустку. Катати з хліба кульки просто під час розмови. Спати стоячи біля стіни. І при цьому написати «Мертві душі», «Ревізора» і «Вій».
Де він узявся такий? Ось із цього й почнімо.
Полтавщина як операційна система
Народився він у Сорочинцях Полтавської губернії. Виріс у Василівці — маєтку батька серед степів, садів і сільських ярмарків. І якщо ви думаєте, що це просто географія, то помиляєтесь: Полтавщина була для Гоголя не місцем народження, а операційною системою.
Батько. Василь Гоголь-Яновський був не просто поміщиком — він писав п’єси українською мовою і ставив їх у домашньому театрі. Маленький Микола зростав у просторі, де слово було розвагою, де народний анекдот міг стати сюжетом, а сусід-дячок — персонажем. Потім ярмарки. Справжні, живі, галасливі — Гоголь пізніше, вже з Петербурга, приїздив і годинами стояв у натовпі, слухав, як торгуються, лаються, жартують. Нічого не записував при людях. Просто запам’ятовував.
А ще — фольклор. Але не той, що в підручниках. Його цікавила бабця, яка знала, як саме відьма перетворюється на копицю сіна. Або чому не можна дивитись утопленниці у вічі. Ці деталі він занотовував у зошит під назвою «Книга всякої всячини, або Підручна енциклопедія» — в алфавітному порядку, від рецептів вареників до описів запорозьких обрядів.
Без цієї «бази даних» не було б ні «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», ні «Миргорода». Взагалі нічого б не було.
Польовий агент на ім’я Мама
Коли Гоголь поїхав до Петербурга, він не перестав збирати Україну. Просто знайшов дистанційний спосіб.
Головним «польовим агентом» стала його мати, Марія Іванівна. Він засипав її листами — не ніжними синівськими, а дуже конкретними технічними анкетами. Опиши, як одягаються сільські дівчата на Спаса. Яке забарвлення стрічок у косі? Що подають на весіллі після третьої чарки? Як виглядає хата зсередини — де стоїть піч, де вікно, де лавка? І Марія Іванівна писала. Писала сторінки, густо вкриті описами вишивок і рецептами, навіть не підозрюючи, що будує фундамент світової класики.
Він і сам не цурався «польової роботи»: в поштових каретах заводив розмову з ямщиками, запам’ятовував їхні байки та діалектні слівця. А образ Вія — того страхітливого монстра з важкими повіками — не є прямим запозиченням із фольклору. Це Гоголь синтезував: взяв народні страхи, перемішав і створив новий образ. До нього такого в українській демонології не існувало.
Ось що значить хороший письменник. Не просто записує — вигадує так переконливо, що потім усі вважають це «справжнім народним переказом».
Людина з кишенями, повними цукерок
Якщо ви зазирнули б у кишені його сюртука, то знайшли б там не лише рукописи, а й гори цукру. Гоголь міг гризти його просто під час розмови, і це нікого не дивувало — бо Гоголь є Гоголь. Улюблений напій — козяче молоко, зварене з ромом. Цю суміш він жартома називав «гоголем-моголем» і стверджував, що вона допомагає йому думати. Можливо, так і було.
А вечорами цей же чоловік, що щойно лякав друзів розповідями про відьом, брав до рук спиці. Гоголь в’язав. Сам кроїв жилети, шив сестрам сукні, плів шарфи — і при цьому годину стояв перед дзеркалом, повторюючи пов’язування шийної хустки, бо «воно має лягти правильно». Контраст настільки разючий, що навіть сучасники не знали, як на це реагувати.
Під час обдумування сюжету він несвідомо ліпив маленькі кульки з хліба або шматочків цукру. Після його візиту на столі завжди залишались цілі «армії» таких кульок. Господарі здивовано замітали.
Ще одне, про що мовчать підручники: першу свою книгу — поему «Ганц Кюхельгартен» — він видав під псевдонімом В. Алов. Коли критики її розгромили, він особисто об’їхав книгарні, скупив увесь наклад і спалив. Це його перша «проба вогню» задовго до другого тому «Мертвих душ».
Той самий другий том
Усі знають, що Гоголь спалив другий том «Мертвих душ». Але мало хто знає, що він робив це двічі. Перший раз — у 1845 році під час тяжкої хвороби. Другий — у лютому 1852 року, за кілька днів до смерті. Пізніше він сам сказав, що «попутав лукавий». Деякі дослідники вважають, що на нього вплинув духівник. Інші — що то була свідома воля. Але ніхто не знає напевно.
Паралельно — страх. Гоголь панічно боявся грози. Гуркіт грому доводив його до відчаю. Він впадав у стани, схожі на летаргію, і страшенно боявся бути похованим живим. У останні роки намагався спати сидячи або стоячи біля стіни — щоб не «пропустити» момент пробудження.
Це не художній образ. Це медичні факти з листів і спогадів сучасників.
Рим, макарони і питання ідентичності
Гоголь обожнював Італію. Рим називав «другою батьківщиною» і стверджував, що лише там почувається по-справжньому живим. Там він готував макарони — справжні, по-італійськи, з неймовірною кількістю масла і пармезану. Важко сказати, чи справді то була «їжа богів», як він стверджував, але готував він їх із фанатизмом італійського шеф-кухаря і годував друзів з видом людини, яка щойно відкрила таємницю Всесвіту.
Художникам він себе практично не давав. Вважав, що портрет може «вкрасти» частину душі або зафіксувати його в невдалому внутрішньому стані. Саме тому прижиттєвих зображень Гоголя катастрофічно мало, і майже на кожному він виглядає по-різному — художники часто домальовували риси по пам’яті або зі слів близьких.
Питання ідентичності — теж частина цієї картини. Гоголь писав російською, але його тексти пронизані українським синтаксисом, ритмікою і гумором. Він «вплів» живу українську мову в канонічну літературу того часу — і читачі відчули щось нове, незвичне, живе. Сам він в одному з листів написав: «Я сам не знаю, яка в мене душа — хохлацька чи руська. Знаю тільки те, що ніяк би не дав переваги ні антропологічному типові малоросіянина перед росіянином, ні навпаки». Чесно. І трохи сумно.
Але без Полтавщини, Диканьки і козацького духу — цього письменника просто не існувало б. Це видно прямо з тексту, без жодної патетики.
Що залишилось у кишенях
Гоголь помер у 42 роки. Виснажений, після кількох тижнів суворого посту. Другий том спалений. Книжки з кишенями, повними цукерок, вже немає. Залишились тексти — і незліченна кількість питань. Наприклад: що саме він знищив у тому другому томі? Може, геніальне продовження. А може, те, що краще не читати.