Є люди, які потрапляють в історію випадково. І є ті, хто прогризає в неї дірку зубами, нігтями, упертістю — і ще дрібкою авантюризму. Леонід Каденюк — точно з других. Перший космонавт незалежної України, генерал-майор, учений, філософ у польотному комбінезоні. Але якщо ви знаєте про нього лише те, що написано на меморіальних дошках — ви не знаєте про нього майже нічого.
Ось що насправді відбувалося за лаштунками однієї з найдивніших доріг до зірок в історії космонавтики.
Рік, якого не існувало
Все починається з мами. Точніше — з одного візиту до загсу в 1967 році.
Шістнадцятирічний Льоня Каденюк із селища Клішківці на Буковині мріяв про авіацію так, як деякі підлітки мріють про футбол. Але Чернігівське вище військове авіаційне училище приймало курсантів лише з сімнадцяти. Один рік. Здається, дрібниця. Але ні.
По-перше, мама Леоніда була вчителькою — людиною з авторитетом і певними зв’язками на рівні районного центру. По-друге, вона пішла в загс і переконала змінити дату народження сина в документах. По-третє — це спрацювало.
Так Каденюк «постарів» на рік і отримав право літати. Формально того року його народження не існувало. Жодна пошукова система вам цього не розповість — але саме з цієї маленької бюрократичної містифікації починається вся його космічна епопея.
Двадцять один рік у залі очікування
Що мається на увазі, коли кажуть «він довго чекав свого шансу»? Рік? Три? Уявіть: ви прокидаєтесь щоранку з думкою про старт, а ввечері читаєте новини про закриття чергової програми.
1976 рік. Каденюк потрапляє до загону космонавтів — програма «Буран». Молодий, фізично досконалий, блискучий льотчик-випробувач. І далі — пауза.
Спочатку програму заморожують. Потім розморожують. Потім у 1983 році його відраховують із загону — через розлучення з першою дружиною. В радянській системі моральний облік космонавта був таким само обов’язковим критерієм відбору, як і вестибулярна стійкість. Каденюк повернеться лише через п’ять років і перескладе всі іспити заново. Із нуля.
Потім розпадається СРСР. Потім — нова держава, нові переговори, нові пріоритети.
Що маємо в сухому залишку? Від першого відбору до реального старту минуло двадцять один рік. Це один із рекордних термінів очікування у світовій космонавтиці. Американець Дон Лінд чекав дев’ятнадцять — і той випадок вважається вражаючим.
Радіація, електрика і бронетранспортер
Поки Каденюк чекав свого старту, він не сидів склавши руки. Він випробовував.
У рамках підготовки до польотів на «Бурані» він брав участь в експериментах, які сьогодні здаються науковою фантастикою. Його літак навмисно обприскували радіоактивними речовинами — щоб перевірити поведінку приладів і пілота в зоні зараження. Паралельно дослідники вивчали реакцію людського тіла на електричні розряди, що імітують умови відкритого космосу.
А вже перед самим польотом на американському шатлі «Колумбія» з’ясувалося ще одне: у разі аварійної посадки екіпажу, можливо, доведеться керувати бронетехнікою для евакуації. У NASA для цього використовують бронетранспортер M113. Тож перший космонавт незалежної України пройшов курс керування ним — про всяк випадок.
Просто вдумайтеся: людина, яка готувалася летіти в космос, вчилася їздити на бронетранспортері.
Брюс Вілліс і справжні астронавти
1997 рік. Флорида. Стартовий майданчик.
Каденюк і його екіпаж готуються до місії STS-87 на шатлі «Колумбія». І раптом на майданчику з’являється знімальна група. Майкл Бей. Актори. Дорогі камери.
Знімали «Армагедон».
Брюс Вілліс та його колеги уважно спостерігали за рухами реальних астронавтів — щоб скопіювати їх на екрані. Сам шатл «Колумбія» і справжні тренування потрапили в кадри блокбастера. Каденюк пізніше згадував це з легкою іронією: Голлівуд прийшов підглянути, як воно насправді, — і забрав з собою лише візуальну оболонку, навіть не намагаючись наблизитися до суті.
Гімн у космосі та хоровод у невагомості
На шатлах NASA є традиція: кожен ранок екіпаж прокидається під музику, яку обирає один із членів команди.
Леонід Каденюк двічі обирав Гімн України.
Так він заохотив міжнародний екіпаж — американців, японця — прокидатися під українські слова на орбіті. Уявіть: кількасот кілометрів від поверхні Землі, і «Ще не вмерла України…» лунає в навушниках людей із різних країн.
Окрім гімну, він привіз записи Дмитра Гнатюка, Софії Ротару та Анатолія Соловʼяненка. А в День подяки, який припав на дні місії, разом з американськими колегами водив щось на кшталт хороводу у невагомості — від підлоги до стелі, використовуючи весь об’єм кабіни.
Те, що потрапило в офіційні звіти, — це перше. Хоровод залишився в пам’яті тих, хто був там.
Двадцять тисяч школярів і рапс на орбіті
Каденюк летів не як турист. Він летів як учений.
Його місія включала Collaborative Ukraine Experiment — серію біологічних дослідів. Звучить як нудна ботаніка? Далеко не так.
Перше — він запилював рослини вручну. Рапс, соя, мох. Уявіть: мікроскопічний пензлик, відсутність гравітації, абсолютна тиша — і ботанічний експеримент, від якого залежать наукові висновки.
Друге — досліджував, як рослини протидіють патогенному грибку Phytophthora в космічних умовах. Цей самий грибок колись знищив урожай картоплі в Ірландії і спричинив масовий голод — тому тема аж ніяк не абстрактна.
Третє — і ось де деталь, яку справді важко знайти у звичайних статтях: точно такі ж досліди паралельно проводили на Землі двадцять тисяч українських школярів. Потім порівнювали результати: що відбувається з рослиною там — і що тут.
Шрами на тілі Землі
Книга Каденюка «Місія — Космос» — не технічний звіт. Це роздуми людини, яка побачила планету зі сторони і вже не змогла повернутися до попереднього погляду на неї.
Перше, що вразило його в ілюмінатор, — не велич Всесвіту. Тонкість атмосфери. Він порівнював її зі шаром лаку на глобусі — і казав, що в ту мить відчув не захват, а страх. Не за себе. За людство, яке так легковажно ставиться до цієї плівки між собою і крижаною порожнечею.
Пізніше він звернувся до ООН із пропозицією розробити «Екологічну Конституцію Землі». Аргумент простий: з орбіти кордонів не видно. Видно лише спільну біду.
У книзі є рядок, який він повторював в інтерв’ю: «Зверху не видно кордонів, але чітко видно шрами на тілі Землі від діяльності людини».
Книгу він закінчив фразою: «Космос — це дзеркало, в якому ми маємо побачити самих себе і нарешті подорослішати».
Ранкова пробіжка без повернення
Каденюк пішов на пробіжку в парку 2018 року і не повернувся. Серце. Миттєво. Він підтримував себе у феноменальній формі до кінця — стометрівку долав за 10,5 секунди ще в зрілому віці, що відповідає рівню фінальних забігів тодішніх Олімпійських ігор. Він не дожив до повномасштабної війни, яка підтвердила правоту його слів про шрами і кордони.
Залишилася книга. Залишився той незручний погляд на світ зверху вниз — погляд, до якого ми, схоже, ще не зовсім готові.